Дорослі стали ми, вчорашні діти.

Дзвінок востаннє нам сьогодні продзвенить.

І можна з цього й справді порадіти,

Але чомусь сумною стала мить.

Останній раз ми сядемо за парти.

І більше не прийдем сюди дітьми.

Відразу стало якось не до жартів.

Враз подорослішали й просвітліли ми.

Дитинство й юність в школі пролетіли.

Ми вчились тут, співали і жили.

Дорослими всі стати так хотіли

Й сьогодні ми до цього підійшли.

І ось поріг. За ним нові дороги.

Розлетимось по них, немов пташки.

А в серці сумніви, непевність і тривоги,

Й мереживом — незвідані стежки.

Нас не покличе дзвоник в рідні класи

Й лінійка вереснева буде не для нас.

Ще свіжі спогади. Й задумаєшся часом,

Як швидко у житті спливає час.

Та зустрічай усіх нас, доле світла,

Не дай зігнутися від нелегких проблем.

Веди до успіху, до перемог, до світла,

Не дай упасти під житейським тягарем.

Ми віримо, що буде все, як треба,

Щасливі зорі усміхнуться нам.

Нас кличе до польоту синє небо.

Ми летимо назустріч всім вітрам!